Консультації

Кого дитина любить – тому від неї і дістається.

 

Мовленнєва компетенція —це вміння на практиці доречно користуватися мовою(висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання та ін.), використовувати для цього як мовленнєві, так і інші інтонаційнізасоби.

Компетенції:

• лексична (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їх доречне вживання, використання засобів мовної виразності);
• фонетична (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності);
• граматична (практичне вживання відповідних граматичних форм мови: число, рід, відмінки, час та ін.);
• діамонологічна (розуміння зв’язного тексту, уміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні види розповідей, переказувати).

Мовлення дитина опановує в процесі спілкування під час різних видів діяльності, адже всі вони взаємопов’язані з мовленням і супроводжуються ним. Повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетентності, звісно, недостатньо.

Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності є заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві вміння та навички, що закріплюються під час спілкування у повсякденному житті.

На заняттях із мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу слід зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови, формуванні навичок розповідання та переказування.

Заняття з мовленнєвого спілкування проводять в усіх вікових групах один раз на тиждень лише з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті.

Види занять з мовленнєвого спілкування

Заняття з мовленнєвого спілкування:комплексні та спеціальні. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводять тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, з-поміж яких: звукова культура, лексика . граматика і власне зв’язне мовлення. Причому останнє є обов’язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування охоплює лише один компонент мовлення і проводиться один раз на місяць.

Планування занять з мовленнєвого спілкування

Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця три комплексних й одне спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування: на перші три тижні місяця планують по одному комплексному, а на останній тиждень — спеціальне заняття.

Спеціальні заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу, наприклад, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування звукової культури мови. Наступного місяця, у жовтні, спеціальне заняття варто присвятити формуванню граматичної правильності мовлення, а в листопаді — словниковій роботі. Відповідно планують заняття з мовленнєвого спілкування і в наступних кварталах.

Методика проведення занять з мовленнєвого спілкування

Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників,слід пам’ятати, що основною метою занять є розвиток мовлення кожної дитини. Тому важливо створювати такі умови, що стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючи таких умов:

• уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мовленнєву активність дітей — неприпустимо, щоб дорослий говорив більшість заняття;
• проведення занять підгрупами до 10–12 осіб;
• правильне розташування дітей;
• забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей — надто прості завдання знижують інтерес дітей;
• здійснення індивідуально-диференційованого підходу;
• уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми.

Вихователь має ретельно готуватися до заняття. Добираючи тему, ураховувати досвід дітей та їхні інтереси. Щоб успішно реалізовувати заплановані завдання, слід відповідно до кожного з них дібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх розв’язання. Так, наприклад, навчаючи дітей описування, вихователь може обрати описову розповідь або/і дидактичну гру.

Зважаючи на процеси індивідуалізації освіти, під час занять із мовленнєвого спілкування вихователеві потрібно враховувати особливості кожної дитини.

Отже, слід знати, як поставити дитині завдання, скільки часу призначити на його розв’язання, як забезпечити розумну допомогу, оцінити результат та докладені зусилля. Під час спілкування важливо так розмістити дітей, щоб вони могли бачити одне одного та вихователя. Без «контакту очей» неможливо формувати вміння слухати товариша, розуміти мовця, тобто виховувати в дошкільників культуру мовлення.

Для закріплення знань, здобутихна занятті, важливо оптимально організувати мовленнєве середовище для дітей у повсякденному житті. Необхідно задіяти мовлення як важливий засіб спілкування в усіх видах дитячої діяльності.

Мовна особистість — особистість, яка адекватно, доречно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях буття задля реалізації власних мовленнєвих завдань.

 

 

 

Котсультація для батьків: "Обережно, ожеледиця!"

До уваги батьків!

Зима з її хуртовинами і морозами - тільки на перший погляд суворий час року. У дітей в цей час розваг хоч відбавляй. Ковзани, санки, лижі, та й просто гра в сніжки - ці розваги люблять усі. Але виявляється, звичайну прогулянку або катання з гори можна зробити ще веселіше. Головне - вибрати забаву цікавіше.

Вчимося правильно падати.

Зимові ігри без падінь не обходяться, а значить, правильно падати слід навчити навіть найменших. Дорослий пояснює дитині, що падати найкраще намагатися на бік, акуратно пом'якшуючи падіння руками і підгинаючи коліна. Краще не приземлятися на спину або вперед на руки. Знайдіть великий м'який замет і потренуйтеся сідати в нього таким чином. Малюк повинен не боятися падінь, а вміти правильно групуватися і уникати травм.

Діти і дорослі повинні пам'ятати:

спуск зі сніжної або крижаної гірки не повинен виходити на проїжджу частину або вести до водойми з незміцнілим льодом. Не можна влаштовувати ігри на тонкому льоду.

З самими маленькими дітьми краще кататися і грати в небагатолюдних місцях, при цьому маля весь час повинен бути на очах у батьків, щоб при необхідності вони завжди могли прийти на допомогу.

Вибираючи гірку, потрібно переконатися, що з-під снігу вздовж спуску не стирчать корчі або камені з гострими краями і що на шляху дитини не опиниться дерева чи стовпа.

Малюк не повинен підніматися на гору там, де спускаються інші хлопці. Інакше його можуть збити.

Не можна спускатися з гори, зчепивши кілька саней "паровозиком". Зустрівши яке-небудь перешкоду, ланки цієї конструкції почнуть врізатися один в одного, і дітлахи  ризикують  травмуватися.

Не варто й "загострювати" відчуття, катаючись з гірки головою вперед. Інакше у разі падіння дитина може отримати травму голови.

Кататися на санчатах по крижаній гірці теж не рекомендується, набагато безпечніше використовувати для цього спеціальні Ледянка. При грі в сніжки потрібно, перш за все берегти від "снарядів" обличчя. Не можна кидатися сніжками з крижаною скоринкою і зледенілим шматочками снігу - затверділі "боєприпаси" можуть вдарити не слабкіше кругляка, і забава закінчиться травмою.

Дитину перед рухомим зимовим гулянням не потрібно одягати занадто тепло. Закутаний малюк дуже швидко спітніє і ризикує застудитися.

Засвоїли заходи безпеки - тепер можна йти грати.

На крижаних доріжках.

Чи не йдеться і не їдеьтся,

На дорозі ожеледиця.

Але зате - відмінно падається.

Чому ніхто не радіє?Дорослих і солідних людей ожеледь, звичайно ж, засмучує. А ось дітвора йому дуже навіть рада. Адже ковзати за прозорою гладі, намагаючись (або не дуже) утриматися на ногах - це так весело! Головне, щоб падати було не боляче. А вже якщо ігри які-небудь на льоду придумати ...

Для малюків.

Можна запропонувати дитині пройти по крижаній доріжці, пересуваючи по льоду ноги і намагаючись не впасти. Якщо малюк все-таки впаде, дорослі повинні підбадьорити його і допомогти піднятися самостійно.

 

     Все частіше  і частіше останнім часом звучить від батьків фраза — «Ми відмовляємось  від  щеплення  своєї дитини».Апричини відмови пояснити не можуть, і негативних прикладів не наводять, але висновки категоричні — «Ні».

       І починається тривала переконлива бесіда з кожною мамою, татом, бабусею та іншими про необхідність і нагайну   потребу в вакцинації дітей в наш час. Раніше внаслідок інфекційних захворювань помирало дуже багато дітей і дорослих. Тому виникнення вакцинопрофілактики є надзвичайно визначним досягненням медицини.

        Сьогодні існує чимало точок зору: дехто вважає, що вакцинація шкодить здоров`ю дитини, що можна без неї обійтися тощо. У нас відмови від щеплень були завжди: і до антивакцинальної кампанії. Такі антивакцинальні кампанії є хвилеподібні. Звичайно, що зараз на фоні з додаткової компанії імунізації проти кору та краснухи та полімієліту  кількість відмов зросла. У перші рокинезалежності України у нас була дуже потужна антивакцинальна компанія , спровокована  публікацією в одній із  центральних газет. Там йшлося про вміст ртуті у препараті, з якого виготовляється вакцина. Інформація поширилася повсьому пострадянському просторі. Люди почали масово відмовлятися від щеплень . На фоні масових відмов від щеплень проти дифтерії у нас різко зріс показник захворюваності та смертності з цієї хвороби

      Проте достатньо одного разу, щоб побачити, як помирає дитина від дифтерії, аби ніколи більше не дозволяти  батькам  чи  родичам вирішувати питання щодо  щеплень. Адже дитина може померти від хвороби , якій легко можна  було запобігти. У 1994-1998 роках в Львівській і Миколаївській областях від епідемії дифтерії помирали нещеплені діти, тому що батьки теж відмовлялися від щеплення.

       Якби ж вони бачили очі маленьких пацієнтів, які в повній свідомості йшли з життя. Це були дівчатка — 7-11 років, які загинули від важких ускладнень дифтерії— паралічу серця, інфекційно-токсичного шоку, відмови провідних шляхів серця. Тоді ж гинули і дорослі. Я знаю приклад, коли здоровий юнак захворів і помер від кору, тому що його мама медсестра знехтувала щепленням

        Здоровим дітям без винятку потрібно виконувати профілактичні щеплення проти всіх дитячих інфекційних хвороб.

        Вакцина, яка вводиться під час щеплення, спричиняє значні зміни в імунній системі дитини: організм мобілізує свої сили і виробляє антитіла проти певної інфекції.

      Саме завдяки вакцинації в Україні немає спалахів епідемії на хвороби, проти яких проводяться профілактичні щеплення. Дану ситуацію можна пояснити існуванням колективного імунітету. Це коли 95-97% населення країни мають щеплення проти тієї чи іншої хвороби. Якщо колективний імунітет менший за 95%, то рано чи пізно кількість хворих наблизиться доепідеміологічного порогу. І це ще раз підкреслює надзвичайну важливість планової імунопрофілактики.

        Уявіть ситуацію: группа в садочку. З 20-тьох дітей не щеплені, приміром, двоє, і то виключно через тривалі протипоказання для цих діток. Оскільки всі щеплені, то саме нещеплені якраз і захищені від проникнення в колективі інфекції. Якщо ж відсоток діток без планової вакцинації зростатиме, то й зростатиме ризик для захворювання для тих хто не зробив цього тимчасово і через визначені причини, тобто «вікно» для проникнення хвороби збільшуватиметься. Як результат – розраховуватися доведеться нам усім.

       Якби в ЗМІ однаково говорили не лише про шкоду від щеплення, а про інфекційні хвороби, то люди мали б можливість зорієнтуватися, що все ж таки більш небезпечне. Люди мають право вибору.

    Вакцинація – це є дуже серйозна справа. Її проведення регламентується наказом Міністерства охорони здоров'я. Ті вакцини, які використовуються сьогодні набагато якісніші від тих, які використовувалися ще 10 років тому.

     Для проведення щеплень в кожному медичному закладі є відведений окремий медичний кабінет, виділений окремийхолодильник для зберігання виключно імуно-біологічних препаратів. Двічі на день спеціально закріплений за кабінетом щеплень медперсонал контролює температуру у цьому холодильнику. Вакцини, які неправильно зберігалися можутьвикликати побічну дію чи бути неефективними.

       Також міністерський наказ передбачає обов'язковий огляд дитини перед щепленням.

       У першу чергу має бути збір анамнезу – достатньо ґрунтовна розмова з батьками. Лікар чи медсестра мають дуже детально розпитати маму, чи дитина перед тим не хворіла, чи почувалася нормально, чи не гарячкувала, чи в неї не лізуть зубчики. Дуже важливим є ставлення батьків до щеплення. При дуже багатьох нозологіях  дитину можна щепити після проведення відповідної підготовки: посилення проти алергічного фону, захисного попередження різноманітних ускладнень. Перш за все пам'ятати, що будь-яке щеплення робиться дитині, в якої у цей момент немає жодної гострої інфекційної хвороби — ані нежиті, ані проносу, ані  висипу, ані підвищення температури тіла. Мені здається, зараз лікар більше боїться щепити дитину, аніж мама. Лікарі розуміють, яка велика на них відповідальність.

       Батькам потрібно пам`ятати, що щеплення необхідно проводити відповідно до календаря щеплень.

      У більшості дітей календар щеплень закінчується приблизно у віці 12 років. Але якщо дитина отримала травму під час пологів, або має інші порушення стану здоров`я, то за рекомендацією лікаря строки вакцинації можуть дещо зміщуватися. Також лікар має вирішити, які вакцини обов`язково вводити, а які можна виключити.

 

     Інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку, певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків.

      Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на
спонтанне  усунення  вади,    а звернулися     до фахівців.                           

      Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності, і допомогу можна одержати у психолого-медико-психологічних консультаціях. Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього. 
       Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК.

При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників,зокрема:

1. категорія аномального розвитку;
2. вік дитини;
3. конкретний клінічний діагноз;
4. наявність супутніх відхилень; -стан соматичного здоров я;
5. інтелектуальний ступінь;
6. особливості психічного та фізичного розвитку;
7. потреби та можливості дитини. 

    Тобто, потрібно рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини та потреб родини. 
   Вагомого значення для правильної постановки діагнозу, вибору форми організації навчання, реалізації індивідуального підходу набуває психолого-педагогічна характеристика на дитину, написана педагогами дитячого садка, у якому вона перебувала. Адже у процесі систематичного навчання та виховання дитини найбільш яскраво виявляються її здібності, проблеми та труднощі. До складання документу може бути залучений і психолог, якщо він систематично працював з дитиною. 
   Підсумовуючи викладене, вихователь може зауважити своєї припущення щодо причин, які обумовлюють відставання дитини у розвитку, труднощі та прогалини у засвоєнні програми дошкільного закладу. Проте, ніяких діагнозів, навіть у вигляді припущення, педагог не формулює, оскільки вада дитини. її конкретний клінічний діагноз, встановлюють колегіально працівники ПМПК на підставі ґрунтовного вивчення матеріалів особової справи, картки розвитку дитини, медичних документів, малюнків дитини, психолого-педагогічної характеристики та результатів обстеженнядитини.
     Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії.
    Тому у ДНЗ має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу. 

   Досвід інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними ланками такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги. 
Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології, з певними методичними аспектами.

   Зокрема вихователі мають бути компетентними у таких питаннях: 
• підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку; 

•основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології; 
• особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами; 
•комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей; 

• диференційовані   та   індивідуальні    механізми    і    прийоми   дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей;

• зміст та методи роботи з родинами вихованців.

   З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти:

1. здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі.
2. свогчасно виявити відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійснені правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;
3. здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку;
4. формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку;
5. проводити роботу з батьками щодо надання їм правдивої інформації про осіб з порушенням психофізичного розвитку.

    Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності дошкільної освіти.                                                                                                  
      Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми.                                                    
      Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища -одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.                                                      
      Педагоги дошкільного закладу мають передусім формувати позитивне ставлення здорових вихованців до дітей з психофізичними вадами, прийоми адекватної взаємодії, емпатії.

  Ця робота здійснюється за допомогою таких методів: 
а) бесіда,

б) переконання,

в) розгляд проблемних ситуацій,

г) сюжетно-рольові ігри,

д) перегляд спеціально відібраних відеосюжетів.

    Оскільки дитина-дошкільник - це відзеркалення сім'ї, то відповідну роботу потрібно провести і з батьками здорових дітей, формуючи у них позитивне ставлення до перебування у групі дітей з особливими потребами.
     Отже, інклюзивна дошкільна освіта - це одна із реалій нашого життя. 
    Проте,  потрібно пам'ятати,  що її ефективність залежить від багатьох умов, головною з яких є комплексний психолого-педагогічний супровід. 
   З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, важливим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає: 
I. Поетапне  впровадження   інклюзивної освіти,  яке  потребує  проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме: 
1.Психодіагностичний етап:                               
- діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батькі з дитиною;

- тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання;

2.Вивчення особливостей сім'ї, в якій виховується дитина;

3.Психолого-педагогічне спостереження за особливостями соціальної взаємодії дітей у дошкільних закладах з інклюзивним навчанням.

II. Оформлення   документації  для   здійснення   психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами:

1. банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень;
2. картки здоров'я і розвитку дитини;
3. психологічної картки індивідуального розвитку дитини;
4. соціального паспорту сім'ї, в якій виховується дитина;
5. щоденника спостереження за дитиною в начальному закладі;
6. щоденника спостереження за станом здоров’я поведінкою дитини вдома у позаурочний час.

III. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда).

IV. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а  саме:

1. банку даних навчальних і виховних програм;
2. механізму   забезпечення   отримання  оперативної інформації  про   рівень здоров'я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами.

V.  Моніторинг   результативності,    який    передбачає    застосування наступних методів: 

• дидактичного   -   вивчення результативності   різних   сторін   навчально-виховного процесу;-простеження ефективності   виховного   процесу,   системи взаємостосунків його учасників;
• управлінськогопростеження  за характером   взаємостосунків  на різних управлінських  рівнях  в системах:  «керівник - педагогічний колектив», «керівник - діти»,«керівник-батьки»,«керівник-зовнішнє середовище»;
• соціапьно-психологічного   -   спостереження   за   системою    колективно-групових    взаємовідносин,    за    характером    психологічної    атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків;
• медичного - відстеження динаміки стану здоров'я дитини з особливими потребами.

VI. Виявлення  і прогнозування  можливих проблем, серед яких можуть бути наступні:                                                                          

• виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітньо-виховних ресурсів;
• виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитиною),педагогом і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливої дитини».

VII. Розробка  шляхів корекції можливих негативних наслідків:

• планування   резерву   часу   для   перегляду спланованих   форм,   методів, прийомів роботи з   дітьми та їх батьками;                                       
• ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти;
• реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу дітей,які виявляють відповідні проблеми;           
• відстеження результативності впроваджених змін.

 Поради і рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина з особливими потребами.

1. Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але ні в якому разі не акцентувати увагу на дитині. 
2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.
3. Сприяти   створенню   у   дитячому   колективі   атмосфери   доброзичливості, справедливості й терпимості.                      
4. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.          
5. Намагатися  наблизити  навчальні  завдання до потреб  і  можливостей такої дитини.
6. Співпрацювати з іншими  педагогами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній мультидисциплінарній команді.

 

 

Якого-небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили.Але будь-яка мама чи тато , спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно.

Агресія наших дітей – це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію…